Прищеплюємо любов до рідної мови змалку
Прищеплюємо
любов до рідної мови змалку
Консультація
для педагогів
Нині
важливість вивчення рідної мови ні в кого не викликає сумнівів. Нагальним є
питання, як саме вихователі мають
працювати над мовленнєвим розвитком дитини. Завдання освітніх програм для
дошкільників передбачають розвиток мовлення дитини на
лексичному, граматичному, словотвірному та фонетичному рівнях. На важливості
такого підходу наголошував і Василь Сухомлинський.
Василь Сухомлинський надавав
важливого значення навчанню дитини рідної мови. І робив він це вдумливо, з
глибоким розумінням особливостей фізичного та психологічного розвитку дитини.
Він вважав безглуздим вивчення рідної мови зводити до студіювання
граматики — «адже дитина розуміє найтонші відтінки рідної мови задовго до
того, як вона дізнається, що на світі є граматика».
Принципи вивчення рідної мови
Головне завдання педагога, на думку
Василя Сухомлинського, — навчити
дітей добре мислити й говорити. Адже дитяча думка розвивається у
точному, виразному, емоційно-образному слові. Тому особливу увагу він приділяв
словесному вивченню мови, а саме:
- роботі над словом і зі словом;
- збагаченню словника;
- розумінню образності;
- тонкій грі значень слова.
Слово — джерело патріотичних почуттів
Знання рідної мови, любов і шановливе
ставлення до неї, на думку вченого, є джерелами патріотичних почуттів. У своїй
праці «Моральні заповіді дитинства і юності» він писав: «Батьківщина — це
твоє рідне слово, знай, бережи,
збагачуй духовне надбання свого народу — рідну українську мову, це
мова великого народу, великої культури».
Великий педагог був переконаний, що
без любові до рідного слова неможлива любов до рідної землі, до своєї Вітчизни.
«Почуття любові до Батьківщини — це одне з найскладніших і
найбагатогранніших моральних почуттів. У ньому органічно поєднується любов до
рідної природи, рідного села і міста, рідної матері і рідної мови», —
писав він.
Кожен твір Василя Сухомлинського
збагачує дітей новими знаннями і словами, новими враженнями і переживаннями.
Його літературна спадщина наповнює нащадків любов’ю до своєї землі і народу
України і гордим почуттям: «Я — українець!».
Виразність мови
Василь Сухомлинський відзначав
надзвичайну силу слова в спілкуванні дорослого і дитини. Зокрема він акцентував
увагу на тому, якою потужною може бути дія слова, причому і за необережного, і
за вдумливого використання.
Барви слова
Згадаймо слова Василя Сухомлинського в оповіданні «Сонце
заходить». У ньому вже дорослий чоловік пригадує себе хлопчиком. У дитинстві
йому мама прочитала вірш Тараса Шевченка:
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле
німіє…
І далі в цьому оповіданні, вустами
персонажа, він говорить: «…краса
поезії вразила мене. Мені чулася в цих словах музика. Кожне слово було для мене
яскравим малюнком. Слово нараз відтворило ті картини, які я щодня бачив, але
немовби не бачив у них краси. Тепер ця краса постала переді мною, засвітилася,
її принесло слово. Я все повторював і повторював Шевченкові рядки, мені
хотілося співати їх… З рідного слова, з прекрасної нашої української мови
починається для мене Вітчизна»3.
Про що це
свідчить? Про те, що з дошкільних років потрібно навчати дітей розуміти, відчувати, любити свою рідну мову,
її багатство, пісенність, милозвучність, розуміти красу слова, його
багатозначність.
Образність і влучність
У творі Василя Сухомлинського «Я хочу
сказати своє слово» вчитель відчув настрій і сум осінньої природи й
запропонував дітям описати небо. Діти говорили: небо синє-синє, голубе, чисте,
блакитне, а одна дівчинка сказала, що небо «сумне». І діти зрозуміли, що небо
може бути і тривожним, і журливим, і студеним. Небо може грати, тремтіти,
дихати, усміхатися, як жива істота, і мати сині-сині осінні очі.
Щоб звертатися до дітей такими
словами, вихователь насамперед має сам відчувати красу слова, відчувати серцем, душею.Лишетоді він
зуміє передати дітям свою любов до мови і слова.
В оповіданні
«Світає» автор описує як «небо, небосхил» змінює свій колір: «Синє небо на
сході стало блакитне, згодом по обрію простяглася рожева смужечка й розлилася
по всьому небосхилі. У
ці хвилини все стало рожеве: і вода в ставку, і краплини роси на траві. І туман
розлився в долині, теж рожевий. Високо в небо злетів жайворонок і співає,
співає. Його маленькі крильця вже освітило сонце. І крильця стали рожеві.
Ось-ось із-за обрію випливе золоте покотьоло. О, жайворонок співає, а я вже
бачу сонце!».
Уявили цю картину? Слова підібрані
яскраві, зрозумілі. Василь Сухомлинський так влучно використовує слово,
змальовуючи картини і явища природи, що в уяві дітей постають яскраві образи і відчуття, ніби вони
самі перебувають у вирі подій.
А ось якими словами змальована сила
Буревію в казці «Дуб і Лоза»: «Прийшов-прилетів Буревій. Гримить, виє, стогне,
регоче». Страшно, чи не так? А що ж Лоза? «Лоза нагнулась до землі, розпустила
по траві свої коси…»
«Мурашки» по тілу…
Василь Сухомлинський вміло використовує слово, аби передати почуття, біль, переживання,
страх. Коли замислишся над його словами, то здається, що нічого особливого він
і не сказав, але «мурашки» біжать по тілу від того прочитаного, від тих слів,
які доходять до глибини душі й серця. В оповіданні «Вербу зрубали» ось як
передав автор біль і страх верби. Вихователь насамперед має сам
відчувати красу слова, відчувати серцем, душею. Читаючи оповідання, відчуваєш, як з кожними наступними
словами наростає страх, почуття безвиході і біль верби: «Здригнулась верба,
застогнала», «листочки тривожно питають», «занімів ставок», «мовчить очерет»,
«закричала тужливо чайка», «стало похмуро»…
Сила
слова
В оповіданні «Добре слово»
Василь Сухомлинський розкриває думку про те, що добре слово може лікувати. Коли бабуся щиро
побажала своїй хворій онучці одужання і «… така могутня сила любові була у
цьому доброму слові, що маленьке Олине сердечко забилось частіше, щічки стали
рум’яні, в очах спалахнули радісні вогники. Ось чого не вистачало, — сказав дід
Панас. — Доброго слова».
Проте словом можна й глибоко образити людину, поранити її душу. Про
це йдеться в оповіданнях «Брудне слово»6 та «Образливе слово». Ці
оповідання — заклик до дітей бути обережними в розмовах зі своєю матір’ю,
не вживати образливі слова, через які потім все життя буде соромно перед
найдорожчою людиною у світі. Історія
ця — життєва. Кожен з нас, напевне, колись ненавмисне сказав щось образливе
батькам, не розуміючи того, що образа ранить душу на все життя.
У статті «Ставлення до батьків,
рідних, близьких» Василь Сухомлинський говорить так про ставлення до матері:
«Твоє недобре слово — подряпина на ніжній тканині душі материнської. Вона
знесе все: і кривду, і біль, і горе. Але від кожної подряпини назавжди
залишається ранка — пам’ятай це».
Педагог — взірець і мудрий наставник
У своїх літературних творах Василь
Сухомлинський розмовляє з читачами сучасною, зрозумілою і близькою нам мовою. У
його творах дошкільники знаходять духовні
та етичні орієнтири, приклади для наслідування. Але самого ознайомлення
дітей з творами мало. Які вислови дитина буде вживати, залежить від того, хто супроводжує її зростання. Під час
читання твору педагог має з’ясувати для себе:
- Як
саме він, дорослий, ставиться до книги — джерела мудрості.
- Наскільки
він здатний усвідомити ті відкриті й потаємні смисли, закладені в
оповіданнях, і підвести дитину до їх розуміння?
- Які
методи і прийоми застосовувати?
Важливо, щоб діти не лише засвоїли мудрі фрази з оповідань, а й
зрозуміли, сприйняли їх та керувалися ними в житті. Ознайомлюючи дітей з
оповіданнями і казками Василя Сухомлинського, педагоги:
- розширюють і уточнюють активний словник дітей словами,
яких вони досі не знали й не чули;
- наповнюють новими барвами світ природи, довкілля рідного краю;
- розвивають мовлення і збагачують образними висловлюваннями;
- виховують любов до рідної української мови.
Василь
Сухомлинський закликав вихователів: «Шукайте в невичерпній скарбниці нашої
рідної мови перлини, які запалюють
вогник захоплення в дитячих очах. Знаходьте найтонші відтінки на
багатобарвній палітрі народної мудрості, говоріть дітям красиво про красу
навколишнього світу. Слово —
це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського
характеру... Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки
краса».
«Десь у найпотаємнішому куточку серця
у кожної дитини своя струна. Вона звучить на свій лад. І щоб серце відгукнулось
на моє слово, потрібно налаштуватись самому на тон цієї струни. Чи зумію я
знати, чим живе дитина кожен день, що у неї на душі? Чи буду я завжди
справедливим до дітей?» — запитує себе великий педагог. Усе своє життя
він присвятив пошуку відповідей на ці запитання. І головне — залишив нам
досвід свого сонячного серця.
Василь Сухомлинський про мову
Поради для педагогів