Виховання совісті та совісності у дошкільників

 

Консультація для педагогів

    Усвідомлення дітьми добра і зла, розвинене моральне чуття, здатність розпізнавати хороші і погані людські вчинки, відраза до обману, схильність до правди — якості украй важливі для виховання здорової особистості.

     Совість є внутрішньою етичною інстанцією, свого роду внутрішнім контролером. Вчиняти совісно — означає поводитися в межах моральних норм і правил не лише за наявності зовнішнього контролю, але й за його відсутності. Совість відображає моральну самосвідомість дитини дошкільного віку і виявляється:

• як раціональне усвідомлення нею морального значення вчинених дій;
• як форма її переживань — почуття провини або «докорів сумління».

     Отже, совість поєднує розум та емоції і потребує від особистості дитини вміння докладати власних зусиль, щоб зробити моральний вибір і визначити своє ставлення до правди.

Робота з правдою передбачає уміння дитини:

• конструктивно міркувати та об’єктивно оцінювати ситуацію, саму себе, імовірні ризики;
• проявляти емоційну сприйнятливість, не залишатися байдужою;
• орієнтуватися в прийнятті рішення на моральні правила й норми;
• знаходити спосіб управляти власним гнівом, егоцентричними пориваннями, запобігати загрозам руйнування хороших взаємин з оточенням;
• обмежувати особисту свободу, визнавати, що не завжди власний вибір є правильним, соціально доцільним, схвалюваним;
• виявляти самостійність і творчу активність;
• брати на себе відповідальність перед оточенням за наслідки зробленого вибору, прийнятого рішення, вчиненої дії.

    Цей мінімально достатній комплекс умінь — інтелектуальних, емоційних, вольових  — запорука своєчасного й повноцінного розвитку в дошкільника здорової совісті.

Розвиток совісності

    Завдання педагога своєчасно й повноцінно розвивати в дошкільника здорову совість. Щоб розв’язати це завдання, педагог має володіти не лише технологічними вміннями, а й усвідомлювати, що совісність — це:

• здатність дитини вчиняти по совісті, дослухатися до «внутрішнього контролера», усвідомлювати моральну відповідальність за свою поведінку перед собою та оточенням; внутрішня потреба діяти справедливо, відчувати дискомфорт від своїх непорядних та несправедливих вчинків;
• інтегральна риса особистості, яка засвідчує повноцінний розвиток її інтелекту, емоційного досвіду та вольових якостей.

Показники здорової совісті, совісності як базової якості особистості дошкільника

Совість — це механізм совісності, тобто здатність особистості в процесі зростання:

• самостійно формулювати певні моральні обов’язки
• виконувати взяті на себе зобов’язання
• здійснювати самоконтроль
• об’єктивно оцінювати власні вчинки

• усвідомлює доцільність поводитися відповідно до моральних правил і норм;
• має бажання вчиняти чесно і справедливо, цінує себе за це;
• уміє контролювати себе;
• відстоює справедливість у соціально прийнятний спосіб; докладає до цього вольових зусиль.

    Більшість дітей віком п’яти-семи років у повсякденному житті частіше вдаються не до поняття «совісний», а навпаки, оперують поняттям «безсовісний». Ідеться про неправдивість, безцеремонність, нахабство, несправедливість, нездатність відповідати за власні дії та їх наслідки для інших. Діти копіюють модель поведінки дорослих, тому дорослі мають стежити за вживанням слів під час оцінювання тих чи тих учинків дітей.

    Свідомість дитини, яка починає свій життєвий шлях, збагачується здебільшого оцінками негативних, а не позитивних проявів моральності. А це дезорієнтує її у пріоритетах.

      Інтенсивний розвиток інтелектуальної, емоційної та вольової сфер, зростання ролі внутрішнього життя як регулятора поведінки дітей віком п’яти-семи років не лише уможливлюють процес виховання совісності як базової якості особистості, а й актуалізують його необхідність, доцільність, важливість. Важливо, щоб діти старшого дошкільного віку з допомогою авторитетних дорослих почали усвідомлювати, що заперечення будь-яких обов’язків щодо інших, потурання своїм слабкостям, надання переваги власному задоволенню за рахунок відмови від моральних орієнтирів — хибний, небезпечний шлях розвитку, який порушує баланс індивідуальних і колективних засад. Адже свобода — це не свавілля, не право робити все, що заманеться, а можливість і необхідність бути, діяти, думати й виражати себе не лише відповідно до власних бажань, а у розумних межах, моральних координатах, з урахуванням навколишніх реалій.

   І хоча нині діти часто бачать на екрані телевізора сцени насильства, вони починають не лише розуміти, а й відчувати, що є справедливим, правильним, а що — ні. Більшість дітей засмучуються, коли бачать на екрані, що хороша людина потрапляє в біду, співпереживають їй, вони усвідомлюють, що у світі є різні цінності, що людина може вчиняти то ліпше, то гірше.

    Отже, зачатки совісті, уміння диференціювати події та вчинки, встановлювати елементарні причинно-наслідкові зв’язки з’являються в дітей доволі рано і є основою для подальшої виховної роботи.

Значення совісті в житті дітей

Сьогодення висуває високі вимоги до життєздатності особистості, що зростає:

• уміти гармонійно «вписатися» в людське оточення й водночас зберегти свою індивідуальність;
• реалізувати свої природні можливості та зважати потреби інших;
• бути конкурентоспроможною і водночас людяною.

Чи передбачає непросте нинішнє життя розвинену совість? Опитування дітей  засвідчило, що більшість із них не змогли конкретизувати поняття «совісність», хоча й зрозуміли, що йдеться про позитивну якість людини. Діти не могли чітко сформулювати, що таке совісність. Це абстрактне поняття, тому відповіді дітей були здебільшого схематичні, ухильні, недостатньо чіткі. Діти, які орієнтувалися у змісті цього поняття, визначили совісність через правдивість і справедливість. Це діти двох категорій:

• дошкільники, які усвідомлюють важливість совісті та керуються нею у своїй поведінці і діяльності;
• «спритники», які визнали, що совість ускладнює їм життя, заважає досягати бажаного за будь-яку ціну. Їм без совісті жити зручніше.

    Педагог має доводити й аргументувати дітям, чому в нинішній інформаційний час, в умовах конкуренції, у складних і конфліктних життєвих ситуаціях люди будь-якого віку, статі, професії мають бути совісними. Без розвиненої совісті людині складно прийняти справедливе рішення, об’єктивно оцінити ситуацію, узяти до уваги певні обставини партнера, керуватися моральними правилами, визнавати свої недоліки та чесноти інших, виявляти справедливість і чесність у спільній діяльності, будувати довірливі стосунки.

Совісна людина:

• розв’язує проблеми без застосування сили або хитрості;
• аргументує розумність та ефективність запропонованих дій;
• ініціює допомогу слабшому та біднішому;
• поважає конкурентів, не шкодить їм;
• дотримується своїх обіцянок.

      Безсовісність руйнує співпрацю, заважає ефективному спілкуванню, виявляє егоїзм, войовничість, небажання розв’язати проблеми у мирний спосіб. Отже, провокує конфлікти, недовіру, руйнує ділові та особисті зв’язки. Без совісті життя — нестерпне, партнерство — хитке й ненадійне, дружба — неможлива.

Суть совісті та її особливості

    Совість — позитивний механізм особистісного зростання. Принаймні здорова її міра. Вона притаманна дітям, звичним до того, що їх цінують, люблять, турбуються про них. Ці дошкільники сприймають світ як безпечне та цікаве місце, поводяться відповідно до високих етичних принципів, поважають себе та своїх рідних і близьких.

Здорова совість

     Здорова, збалансована совість дитини стає стабільнішою, якщо поглиблюється розуміння власної цінності, зростає компетентність у взаєминах з оточенням, формується елементарна картина світу та уявлення про її місце в ньому. Поступово вона звільняється від надмірного соціального контролю й стає самостійнішою. Дошкільник, який сам любить і відчуває любов до себе значимих дорослих та однолітків, швидко віддає перевагу створювальній, а не руйнівній активності.

Нездорова совість

     Водночас існує категорія дітей, які почуваються покинутими або зацькованими. У них занижена, неадекватна самооцінка, невпевнена або агресивна поведінка. Вони ставляться до світу з недовірою, мотивують свою поведінку страхом або егоїзмом. Їм складно адаптуватися до нових умов життя та вимог, налагодити стосунки з незнайомими людьми. У таких дошкільників теж є совість, проте інша — нездорова. Вона не допомагає, а гальмує процес самореалізації. Ідеться про обмежувальну, деструктивну, каральну совість. Така внутрішня інстанція продукує хронічну незадоволеність дитини собою, виробляє звичку перебільшувати свої недоліки й помилки, заважає отримувати задоволення від життя, викликає деструктивні почуття провини, сорому, боязні покарання. А з часом — комплекс неповноцінності.

     Щоб зрозуміти, звідки походить нездорова совість, охарактеризуємо стадії розвитку совісті:

1) дитина вчиняє совісно зі страху покарання;

2) відчуває сором, коли не дотримується правил перед «своїми», не відповідає їхнім очікуванням, тривожиться за свою репутацію;

3) намагається одержати схвалення своєї поведінки;

4) дитина відчуває провину, стурбованість щодо своїх якостей, за які почувається відповідальною. Це засвідчує її орієнтацію не лише на оцінку авторитетних людей, а й на самооцінку — зароджується внутрішня саморегуляція;

5) з’являється інтерес до можливості вибирати спосіб поведінки за власним бажанням та аналізувати його наслідки;

6) усвідомлює значення у житті законів і порядку, що обумовлює прагнення поводити себе совісно;

7) набуває більшого значення взаємовигідна домовленість з дорослими та однолітками — складання угод;

8) совісна поведінка грунтується на добровільному дотриманні загальних етичних правил і норм; зазвичай це притаманно дітям старшого дошкільного віку.

    Упродовж дошкільного віку дитина має пройти шлях від поведінки з відчуттям страху бути покараною до усвідомлення того, що доцільно поводитися сумлінно, самостійно ініціювати таку поведінку, відчувати задоволення від своєї совісності. Якщо дитині шостий-сьомий рік, а вона вчиняє правильно лише за умови контролю дорослого, внаслідок боязні його покарання, прагнення одержати схвалення чи винагороду, через свої егоїстичні стремління або звичку залежати від інших, це означає, що вона не оволоділа необхідним віковим рівнем морального розвитку. Її совість має деструктивний характер, належить до категорії нездорової совісті.

     Каральна совість — це спроба зляканої дитини впоратися з ворожим середовищем, уникнути покарання, помститися, образити кривдника. Вона засвідчує дисбаланс взаємин дитини старшого дошкільного віку зі значимими дорослими, надмірну вимогливість і жорсткість їхніх оцінок щодо дотримання нею правил і норм. Неправдивість, звинувачення інших, самообман необхідні дитині, щоб уникнути або зменшити покарання та відчуття провини. Такий дошкільник у присутності сильніших за нього поводиться зазвичай пасивно, залежить від них, а якщо поряд слабші — пригнічує та експлуатує їх. Фізичні покарання, приниження, погрози дорослих призводять до того, що дитина винаходить усілякі способи, аби уникнути неприємностей. Дорослі збагачують її досвід моделлю каральної, приборкувальної совісті, сприяють засвоєнню нею зразків поведінки, пов’язаних з покаранням, засудженням, помстою.

     Підозріла совість — притаманна недовірливим дітям, які сприймають себе як невинну жертву, виправдовують будь-яку свою поведінку, будують її на самообмані. Такі дошкільники заперечують особисту відповідальність за конфлікт й захищають свою невинуватість. Типові висловлювання дітей з такою поведінкою: «Я нічого не зробив! Це він винний!» Діти відмовляються докладати конструктивних зусиль для розв’язання проблеми, проте бояться втратити самоповагу. Тому шукають «цапа-відбувайла». Близькі дорослі дітей з такою поведінкою сліпо приймають їхню сторону в конфлікті, ігнорують реальну провину, підтримують упевненість у тому, що їхні діти — жертви.

    Совість, зорієнтована на інших, — притаманна несамостійним дітям, які залежать від підтримки та контролю дорослих. Ці діти міркують так: «Не роби нічого, що може інших змусити відмовити тобі в прихильності. Намагайся принести задоволення тим, хто може дати тобі бажане». Такі дошкільники намагаються отримати схвалення, уникають несхвалення й покарання. Типовий спосіб життя — конформність, тобто схильність змінювати свої первинні оцінки під впливом думки інших. Проте, коли виникає загроза, вони стають ревнивими, схильними до змагальності. Унаслідок нестачі незалежності творча активність пригнічена, діти не можуть реалізувати себе, нездатні протидіяти несправедливості.

     Егоїстична совість — притаманна дітям, що добре орієнтуються у поняттях добра і зла, проте використовують світ у своїх цілях. Дошкільник-егоїст керується думками: «Що можна використати з користю для себе? Слід робити свої справи. Я маю бути першим!»

Поведінкові ознаки дітей, яким властива егоїстична совість:

• ігнорує потреби й прагнення інших людей;
• вдається до погроз;
• проявляє пихатість і зневагу до тих, хто їй нецікавий;
• не визнає своєї відповідальності за власні дії та вчинки;
• відмовляється від виконання своїх обов’язків.

     Удавана совість — властива дітям, які знають і механічно повторюють завчені моральні правила та етичні норми, але використовують їх, щоб приховати справжні мотиви або обдурити когось. Вони погано розуміють самих себе, не здатні реалізувати задумане, їхні слова-обіцянки не збігаються з практичними діями та вчинками. Такі діти вважають за норму не виконувати те, що вони пообіцяли. І оточенню не слід очікувати, що вони виконають обіцяне.

     Отже, не так усе просто із совістю. Вона є не лише внутрішнім контролером, регулятором, а й координатором, який визначає вектор і характер поведінки — конструктивної чи деструктивної, сміливої чи боязкої, миролюбної чи войовничої. Тому важливо, аби вихователь позитивно оцінював зовнішні прояви дітей лише в поєднанні з мотивами тієї чи тієї поведінки, плекав саме здорову совість.

Напрями та методи виховної роботи

     Виховання совісті — процес тривалий і непростий. Педагог має зацікавлено ставитися, об’єктивно оцінювати прояви совісті вихованців і своєї, виявляти технологічну винахідливість. Зміст виховної роботи — своєчасно розвивати в дошкільників совісну поведінку та совість як внутрішню етичну інстанцію. Виховну діяльність доцільно організувати за двома основними напрямами — психологічним консультуванням і педагогічною роботою.

Психологічне консультування

     Цей вид психологічної допомоги адресований дорослим, які зазнають труднощів у спілкуванні з проблемними дошкільниками. Консультацій потребують здебільшого батьки та молоді вихователі. Зазвичай консультує дорослих практичний психолог. Робить це в окремому кабінеті у формі довірливої розмови. Його завдання — не так надати конкретні поради, як вислухати, зрозуміти почуте, пояснити суть проблеми, встановити її ймовірні причини, спрогнозувати ризики, визначити чинники позитивного та негативного впливу, актуалізувати наявний потенціал. Практичний психолог має володіти належним життєвим досвідом, з повагою ставитися до людей, бути доброзичливим і терплячим, зважати на індивідуальні та вікові особливості консультованих, забезпечувати анонімність, розмежовувати особисті та професійні відносини.

    Критерії оцінювання ефективності консультування: задоволеність консультованого, осмислення ним суті совісті та основних завдань її виховання, підвищення особистої відповідальності за результативність своїх впливів.

Педагогічна робота

Суть педагогічної роботи вихователя:

• передати власний досвід совісної поведінки дошкільникам і їхнім батькам;
• дібрати інструментарій, призначений для збагачення їхніх знань про совість та її значення в житті;
• стимулювати й схвалювати прояви совісної поведінки дошкільників;
• окультурювати взаємини дітей віком п’яти-семи років з дорослими та однолітками.

Технологія виховання здорової совісті у дітей старшого дошкільного віку грунтується на чотирьох базових постулатах:

• Совість — це міра, що визначає для дошкільника значущість моральної цінності в ситуації, коли він здійснює моральний вибір. Технологія виховання має враховувати ціннісну природу совісті, адже вона мотивує вибір дошкільника.
• Методи, форми, засоби та прийоми виховання здорової совісті мають забезпечувати дітям віком пяти-семи років свободу морального вибору, формувати моральну відповідальність, розвивати здатність до самоконтролю та саморегуляції, вправляти в моральній самооцінці, прищеплювати навички долання егоїзму, відчувати докори сумління, визнавати свою неправоту.
• Методи виховання слід визначати на основі розуміння, що здорова совість є формою самовираження дитини, її моральної самореалізації, індивідуальної своєрідності, яка проявляється у здатності самостійно вибирати та приймати рішення.
• Більшість методів виховання у дітей старшого дошкільного віку здорової совісті мають грунтуватися на думці про себе інших людей. Адже совість є сумісною зі значимими для дитини людьми думкою про себе як виконавця або порушника моральних норм.

Основні показники ефективності використаних методів виховання совісті:

• діти дотримуються моральних імперативів за відсутності зовнішнього контролю;
• вимогливі до себе та інших;
• мають високу міру емпатії;
• сформували чесність, справедливість та почуття власної гідності;
• здатні відмовитися від незаслуженої перемоги та оцінки;
• мають розвинене почуття обов’язку;
• здатні до саморегуляції поведінки, вміють аналізувати й оцінювати наслідки своїх дій.

     Сучасні методи виховання дають змогу педагогові ефективно розвинути й зміцнити совісність як життєво необхідну якість особистості. Якщо використовувати ці методи систематично й зацікавлено, то совість і заснована на ній совісність стануть звичними й природними якостями дитини, її способом життя, мислення та поведінки. Ці методи можуть стати у пригоді не лише педагогам, а також батькам. Вони дадуть змогу збагатити та розширити знання дітей про совість та її значення в житті, вправлятися в уміннях поводитися совісно за різних умов і ситуацій, об’єктивно оцінювати чесноти та вади власні й інших людей, почуватися дискомфортно за порушення соціально-моральних норм. Поданий перелік можна збагачувати, розширювати, уточнювати, варіювати. Адже кожен педагог під час освітнього процесу враховує особливості своїх вихованців та їхніх родин.

    Дитяча совість мовчить тоді, коли дорослі ігнорують її соціально неприйнятну поведінку. Вчинки перед совістю — велика небезпека для морально-духовного розвитку дитини. Коли такі вчинки трапляються доволі часто, це означає, що навкруги неї послаблено фон справедливості. Якщо приділяти посилену увагу другорядному, ситуативному, то легко випустити з уваги сутнісні виховні завдання, до яких належить і виховання совісності.

    Оскільки переконливішими за слова є факти, апелюватимемо насамкінець до них. Англійські та фінськи вчені провели дослідження, у яких взяло участь 6,5 тисяч осіб. Вони встановили, що чесні взаємини знижують ризик сердечних захворювань на 30%, а втрати здоров’я внаслідок стресу — на 50%. Отже, не лише з психологічного, а й фізіологічного погляду совісним бути вигідно!

 

Методи, форми та засоби виховання совісті та совісності в дошкільників

Етичні бесіди

Вихователь проводить їх систематично в інтерактивній формі, як з усією групою, так і з підгрупами дошкільників, які вирізняються специфічними проявами совісті.

Орієнтовні теми для обговорення:

• Правда і неправда.
• Чиста совість.
• Коли совість спить.
• Чесність та справедливість.
• Докори сумління та причини їх появи.
• Каяття та визнання провини.
• Альтруїзм та егоїзм.
• Розумна дисципліна.
• Роль правил в житті.
• Прагнення до правди.
• Як позбутися лихослів’я.
• Тримаймо себе в руках.
• Сором викриття.
• Навіщо контролювати свій гнів.
• Що таке повага до себе та інших.
• Самообман та його наслідки.
• Самовиправдання — сила чи слабкість?
• Безглуздість обману.
• Наклеп і скарги.

Пропонуємо два варіанти проведення індивідуальних бесід, щоб з’ясувати ставлення дошкільника до совісної/безсовісної поведінки, власної та інших людей.

Інструкція: Вихователь пропонує дитині дати відповідь на запитання, вибравши один із запропонованих варіантів — «так», «ні» або «не знаю».

Індивідуальна бесіда «Совісна людина»

• Вчиняти совісно — означає діяти чесно?
• Чи вважаєш ти, що совість — важлива якість сучасної людини?
• Можеш назвати якості совісної людини?
• Ти знаєш, що таке «докори сумління»?
• Чи можна вважати безсовісною людину, яка порушує норми поведінки, говорить неправду, чинить несправедливо?
• Чи поводиться совісно людина, якщо не зупиняє того, хто обманює?
• Твої батьки часто допомагають іншим людям?
• Чи завжди мама й тато виконують свої обіцянки?
• Чи можна вважати совісною людину, яка не вибачається перед іншими?
• Ти ображаєшся, якщо близька людина не співчуває тобі, відмовляється допомогти?

Індивідуальна бесіда «Моя совість»

• Зазвичай ти поводишся совісно?
• Чи складно тобі сказати неправду близькій людині?
• Ти завжди пропонуєш допомогу тим, хто її потребує?
• Чи часто ти порушуєш моральні правила?
• Якщо твій товариш (подруга) вчиняє не по совісті, ти його (її) зупиняєш?
• Чи виконуєш ти прохання однолітка, з яким не товаришуєш, який непопулярний у групі?
• Якщо ти вчинив недобре і про це ніхто не знає, чи відчуваєш докори сумління?
• Якщо товариш тобі допоміг гарно виконати завдання, але його роботу оцінили нижче за твою, ти скажеш про це вихователеві?
• Ти говориш правду, якщо це тобі шкодить?
• Чи виконаєш ти якісно доручене завдання, якщо знатимеш, що дорослі не перевірятимуть його результати?

     Відповіді дітей на запитання під час бесід дадуть змогу педагогам дізнатися про уявлення та установки дошкільників щодо совісної поведінки. А отже, і підібрати індивідуальний підхід до кожного з них.

Метод незакінчених речень

     Вихователь проводить заняття індивідуально з кожною дитиною. Він пропонує дитині уважно прослухати початок речення та самостійно завершити його:

• Для мене найважливіше у житті….
• Совісна людина завжди…
• Я впізнаю егоїста за…
• Щоб полегшити почуття провини, я…
• Коли я хитрую, то…
• Трапляється, що я забуваю свою обіцянку. І тоді...
• Коли мене ображають, я…
• Якщо мій друг потрапляє у біду, я…
• У разі поразки у грі я…

     Речення можна варіювати за змістом, збільшувати або зменшувати їх кількість, провести в декілька етапів. По завершенні вихователь разом з дитиною обговорюють отриману інформацію.

Складання оповідань

      Упродовж одного заняття діти складають оповідання про совість. Вихователь пропонує дітям пригадати з власного досвіду ситуації, які стосуються обговорюваної теми та скласти про себе коротке оповідання. За необхідності слід уточнити зміст недостатньо зрозумілих їм слів або виразів. По завершенні заняття педагог разом з дошкільниками аналізує, коментує, оцінює, узагальнює почуте, надає доцільні поради.

Орієнтовні теми:

• Вчинив по совісті;
• Чому мене мучили докори сумління;
• Неправда не допомогла;
• Як я ховався від правди;
• Знайшов собі виправдання;
• Повівся, як егоїст;
• Перемога над собою;
• Кому і як я співчував;
• Визнання своєї провини;
• Прийняття непростого рішення;
• Намагання бути справедливим тощо.

Вихователь варіює теми відповідно до особливостей дітей та контингенту батьків.

Ігри

Гірка цукерка

     Вихователь проводить гру з тими дітьми, які часто шукають обхідні шляхи, хитрують, говорять неправду. Він пропонує дошкільникам різні складні завдання, пообіцявши за правильне виконання сюрприз — солодощі. Педагог залишає дітей на самоті, пояснюючи, що вийде на хвилину у справах. Він стає так, щоб діти його не бачили й спостерігає за їхньою поведінкою. У дошкільників є право вибору — самостійно виконати складне завдання, зачекати повернення вихователя і попросити допомоги або за його відсутності схитрувати й досягти результату нечесним шляхом. Усі діти, які впоралися із завданням — і чесно, і нечесно, — отримують цукерки. По завершенні вихователь запитує в них: «Гірка була цукерка в тих, хто схитрував, досяг результату нечесно?» Важливо зафіксувати, хто визнав, що діяв нечесно, а хто — ні. Гру варто завершити груповою бесідою, під час якої кожен виконавець має відповісти на запитання: «Як ти оцінюєш те, що відбулося: «добре» чи «погано»? Чому? Якими словами це називають порядні, виховані люди?»
 

Спостерігаю за собою та іншим

    Гру проводять з усією групою дітей. Вихователь пропонує дітям: «Заплющте очі й уявіть того, з ким нещодавно у вас був конфлікт. Пригадайте свої слова, почуття, поведінку, жести в тій ситуації. А тепер уявіть, що ви помінялися місцями: він (вона) повторює ваші слова, дії, жести, а ви — його (її). Спробуйте зі сторони подивитися на себе та іншого учасника конфлікту, оцініть подію та її наслідки для вас обох. Розплющте очі й розкажіть про свої відчуття. Сформулюйте своє ставлення. Подивіться на себе без прикрас і твердо скажіть: «Я вчинив не по совісті». Визнайте свою неправоту. По завершенні колективної гри вихователь разом з дітьми обговорює почуте й робить важливі для гуманізації їхніх взаємин узагальнення.

Знаходжу щось хороше

     Колективна гра спрямована на вправляння дітей у вмінні бачити хороше в тих однолітках, з якими вони зазвичай не товаришують. На прохання вихователя діти стають кружка й пригадують щось хороше, що було в їхніх взаєминах з несимпатичним їм однолітком (він допоміг, підтримав, захистив, поділився тощо). Педагог пропонує кожній дитині проговорити згадану ситуацію, прокоментувати її.

По завершенні вихователь запитує в дітей: «Чи існують чорно-білі взаємини, однозначно хороші й погані люди?» Усі разом підсумовують почуте.

Складання правил совісної поведінки

Складання правил — процес тривалий. Йому можна присвятити деякі заняття, прогулянки, самостійну діяльність дошкільників; вдатися до спостереження за оточенням та собою й аналізу реальних життєвих колізій. Головне, щоб набір вироблених правил грунтувався на практичному досвіді дітей, був зрозумілим і значимим для них, добре аргументованим, засвідчував важливість совісності для життя. Точкою відліку є правила.

Приклади правил:

• Чиста совість гарантує хороше самопочуття і настрій.
• Довірливе ставлення до рідних і близьких людей сприяє щирим взаєминам, позитивно впливає на результати спільної діяльності.
• Совісна поведінка робить нас приємними та надійними друзями.
• Докори сумління відкривають шлях для прощення й виправлення.
• Неправдивість шкодить, а правда допомагає.
• Перш ніж щось учинити погане іншій людині, уяви, що вона збирається так само вчинити тобі. Бажання зникає.

Вправи

Запитання — відповіді

Мета: розширити та конкретизувати знання дітей про совість.

Діти стають кружка, вихователь — у центрі. Він кидає кожній дитині по черзі м’яч і ставить запитання, на яке та має відповісти.

Приклади запитань:

• Кого називають совісним?
• Навіщо потрібна совість?
• Чи є совість у поганої людини?
• Ти — совісна людина?
• Чи можна побачити совість?
• Ти вмієш визнавати свою провину?
• Про кого говорять «безсовісний»?
• Як вчиняє безсовісний?
• Чи може безсовісна людина бути хорошою?
• Чим чесна людина відрізняється від тієї, що обманює?
• Чи легко бути чесним?
• Хто в групі чесний?
• Кого вважаєш неправдивим?
• Ти часто вчиняєш справедливо?
• Навіщо люди хитрують?
• Що необхідно для того, щоб поважати себе?
• Що таке «каяття»?

Якщо дитині складно відповісти на запитання, вихователь пропонує одноліткам допомогти їй або називає свій варіант відповіді.

Чесний — нечесний персонаж

Мета: вправляти дошкільників у вмінні диференціювати правдивість та неправдивість.

     Вихователь пропонує дітям обгрунтувати, кого з перерахованих ним казкових персонажів слід вважати чесним, а кого нечесним і чому саме. Орієнтовний перелік персонажів: Карлсон, Вінні-Пух, Кіт Базиліо, Лисиця Аліса, Буратіно, Мальвіна, Попелюшка (перелік можна продовжити або змінити). По завершенні разом з дітьми педагог узагальнює одержану інформацію.

Каяття

Мета: конкретизувати зміст поняття «каяття», розширити уявлення про важливість уміння визнавати свою провину, вправляти дошкільників у вмінні використовувати для цього належний інструментарій.

Вихователь пропонує дітям стати кружка. Кожен має повернутися обличчям до однолітка, що стоїть поряд з ним, виразити свою готовність «зняти камінь з душі», відтворити характерні для ситуації каяття переживання, слова, рухи, дії (ніяковість, полегшення, радість примирення, прощення, обіцянка виправитися тощо). Педагог за потреби уточнює, коментує, діти наводять приклади з життя — усе це дасть змогу дошкільникам ліпше розуміти, що за каяттям стоїть прощення та виправлення поведінки.

 

Використані джерела:

Олена Кононко. Виховуємо совість у дошкільному: чи не зарано? Журнал «Вихователь-методист», №2, 2018 рік.